Своєю щоденною невпинною працею ви перетворюєте речі на цінності, слова на ідеї, а предмети на сенси.
МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЇВ – не тільки професійне свято музейників, а усієї культурної спільноти: відвідувачів, дослідників, партнерів, спонсорів, меценатів, органів управління… Врешті, держави в цілому.
Адже розвинута музейна справа – КРИТЕРІЙ ЗРІЛОСТІ, самобутності й спроможності держави як такої. Держави квітнуть лише там, де в розквіті музеї, і навпаки: занепад музеїв – тривожний симптом занепаду державності…
Усім нам: тим, хто в музеях і тим, хто поза, – важливо усвідомити, що музеї – це не тільки скарбниці минулого, а форуми сучасних ідей і ЛАБОРАТОРІЇ МАЙБУТНЬОГО.
СУЧАСНИЙ МУЗЕЙ – це не лише сховище культурної спадщини, а передусім інструмент національної ПОЛІТИКИ ПАМ’ЯТІ й конструювання ІДЕНТИЧНОСТІ.
Ефективність цього інструменту передусім залежить від того, які руки й голови його застосовують. І це мають бути міцні й умілі руки, ясні й мудрі голови. І гарячі серця, повні любові до справжнього і непроминального: тих цінностей, які не звітріють від часу на розпуттях велелюдних, а лише дорожчають з плином історії.
Саме тому музеї мають змінюватися разом із суспільством і бути в авангарді цих змін, а не пасти задніх і спочивати десь на узбіччі.
«Тихий», пасивний та інертний музей, музей без відвідувачів та дослідників-науковців, без дитячого гамору і несподіваних та іноді провокативних підлітково-молодечих запитань, без людей з інвалідністю і тих, що потребують реабілітації через мистецтво, – це мертвий музей, нікому не потрібна «реліктова» інституція, яка не має шансів на майбутнє.
Сучасний музей має бути суб’єктним і проактивним. Відкритим і динамічним. Чесним і критичним. Командним і креативним.
Адже музей – це засадничо командна гра. Якщо хочете, футбол, а не шахи.
Сила музею – це СИЛА КОМАНДИ. У музей не грають наодинці. І кожен успіх музею – це завжди успіх команди. Тому, на моє переконання, саме КОМАНДНЕ ЛІДЕРСТВО (а не лише індивідуальне) – ключ до успіху музеїв. Яким би проактивним, креативним і навіть геніальним не був директор, самотужки він не створить такий самий успішний музей: для великої справи потрібна така ж проактивна, креативна й геніальна команда!
Тому й історія музеїв – це не історія директорів, а історія музейних команд, ІСТОРІЯ ЛЮДЕЙ.
Я завжди кажу, що найбільша проблема музеїв – не гроші, а люди. Мотивовані, освічені й творчі люди з сучасним критичним мисленням, відкриті до змін та нових досвідів, готові до наполегливої (спів)праці та експериментів.
СУЧАСНИЙ МУЗЕЙНИК/-ЦЯ – не стереотипний суворий «наглядач» чи вкритий столітнім пилом «кустос-архіваріус», що світа Божого не бачить зі свого тихого куточка, а творець позитивних змін й активний комунікатор. Він активний член суспільства й агент змін, а не сторонній спостерігач і тим паче не жертва обставин, забута Богом і людьми.
ЛЮДИ народжують ідеї, ІДЕЇ втілюються в проєктах, ПРОЄКТИ здобувають РЕСУРСИ (зокрема й фінансові). Одначе якщо в музеї не буде «правильних», себто професійних, креативних і мотивованих людей, то його не врятують ніякі гроші – як і ніякі «реформи», замислені й спущені «згори».
Не чиновники й не органи управління – головні творці музейних змін, а самі музеї, тобто самі музейники/-ці. І доки вони цього не усвідомлять, будь-яким змінам – гріш ціна…
А під лежачий камінь вода не тече…
CHANGE OR DIE – гасло, яке стосується музеїв тою ж мірою, що й суспільства загалом. Особливо буремної воєнної пори, коли музеї в зоні найвищого ризику, коли вони стають мішенями ворожої зброї, та водночас – територіями свободи та суб’єктами формування національної й культурної ідентичності.
Тому лише ті музеї, які активно й цілеспрямовано рухаються до усвідомленої МЕТИ, мають шанс на майбутнє.
Тож важливо, щоб у самих музейників, у музеїв як професійних та інтелектуальних спільнот була чітка ВІЗІЯ цього майбутнього й ДОРОЖНЯ КАРТА маршруту до нього.
Та насамперед – ясне усвідомлення своєї високої й шляхетної МІСІЇ: творити майбутнє,
(пере)осмислюючи минуле, з перспективи мінливого сьогодення.
…Зазвичай, коли говорять про музеї, використовують красиву метафору «мандрівка в минуле». Це справді так: музеї дають унікальну можливість поринути в минувшину, заглибитися в історію, упорядкувати архіви пам’яті…
Та МУЗЕЙ ЯК МАШИНА ЧАСУ працює і в інший бік: музеї іноді випереджають час і зазирають у майбутнє на підставі історичного досвіду й наукового прогнозування. І це не просто метафора. Це просто правда.
УКРАЇНА МАЙБУТНЬОГО неможлива без сучасних музеїв, українських за духом і змістом, а не лише за назвою, адресою і «пропискою». І серед музейної мережі, на моє переконання, сьогодні не має бути жодного, фінансованого державою чи місцевою владою, який не працює на українську ідею й УКРАЇНСЬКУ ПЕРЕМОГУ.
Бо українська національна ідея вже сьогодні живе і кується в українських музеях.
Дякую команді Дому Франка Дім Франка – Franko House, з якою щодня творимо майбутнє разом. І кожен день для нас – то день музеїв!
Відео про роботу українських музейників в умовах війни, яке команда Дім Франка презентувала на міжанродному музейному форумі
Богдан Тихолоз, директор Дому Франка
Коментарі